Бойовий стрес, втрата побратимів, контузії та постійна небезпека штовхають частину військовослужбовців до алкоголю чи наркотиків як способу «вимкнути» психіку. Про це в коментарі виданню розповів лікар-нарколог, наголосивши, що залежність у людей з досвідом бойових дій має свою специфіку і потребує окремого підходу, відмінного від роботи з цивільними пацієнтами.

За інформацією rss.app, фахівець пояснив, що вживання психоактивних речовин серед військових найчастіше починається не з бажання відчути ейфорію, а як спроба самостійно впоратися з тривогою, безсонням, нав'язливими спогадами та фізичним болем після поранень. Це так звана самомедикація: людина не звертається по допомогу, а намагається заглушити симптоми ПТСР доступними засобами.

Чому саме військові у групі ризику?

Лікар виділив кілька факторів, які підвищують імовірність розвитку залежності саме у людей з бойовим досвідом.

• Хронічний стрес. Тривале перебування в небезпеці виснажує нервову систему, і мозок шукає швидкий спосіб зняти напругу.
• Больовий синдром. Поранення, контузії, хронічний біль часто підштовхують до неконтрольованого вживання знеболювальних або алкоголю «для знеболення».
• Порушення сну. Безсоння і нічні кошмари, типові для ПТСР, штовхають до алкоголю як «снодійного», що швидко формує звикання.
• Соціальна ізоляція. Складнощі з поверненням до цивільного життя, відчуття, що тебе «не розуміють», підштовхують шукати компанію і розраду в алкоголі.
• Доступність речовин. У зоні бойових дій і поза нею алкоголь часто сприймається як соціально прийнятний спосіб «розслабитися після служби».

Як розпізнати проблему у близької людини?

За словами нарколога, рідним варто звертати увагу не лише на факт вживання, а на зміну поведінки в цілому.

• Різкі перепади настрою, дратівливість, агресія без явного приводу.
• Уникнення розмов про службу або, навпаки, нав'язливе повернення до тих самих спогадів.
• Порушення сну, які людина «лікує» алкоголем чи заспокійливими без призначення лікаря.
• Зростання доз чи частоти вживання, потреба випити, щоб «просто функціонувати».
• Втрата інтересу до того, що раніше приносило задоволення: сім'я, хобі, спілкування.

Що робити рідним: покроковий алгоритм

1. Не звинувачувати і не соромити. Фрази на кшталт «візьми себе в руки» лише поглиблюють ізоляцію людини.
2. Говорити про турботу, а не про контроль. Важливо показати, що звернення по допомогу не є ознакою слабкості.
3. Звернутися до фахівця, який працює з ветеранами. Ідеально, якщо це нарколог або психотерапевт з досвідом роботи саме з бойовим ПТСР, а не загальний спеціаліст.
4. Розглянути комплексний підхід. Ефективне лікування залежності у ветеранів поєднує роботу з ПТСР та з самою залежністю одночасно, а не по черзі.
5. Підключити групи підтримки. Спілкування з іншими ветеранами, які пройшли схожий шлях, часто знижує опір лікуванню.
6. Бути готовими до тривалого процесу. Одужання не відбувається за кілька тижнів, і зриви на цьому шляху не означають провал.

Чому це не можна лікувати «як звичайний алкоголізм»?

Лікар наголосив, що ігнорування бойової травми у роботі з залежністю різко знижує шанси на стійку ремісію. Якщо працювати лише з фізичною залежністю, не торкаючись причини, яка змушує людину «глушити» психіку, ризик повернення до вживання залишається дуже високим. Тому в ідеалі супровід ветерана має включати як нарколога, так і психотерапевта чи психіатра, що спеціалізується на посттравматичних станах.

Поширені запитання

• Чи можна допомогти військовому, якщо він відмовляється визнавати проблему? Так, можна почати з розмови про конкретні наслідки поведінки (для сім'ї, здоров'я, роботи), а не з ярликів «алкоголік» чи «наркоман». Часто саме конкретика допомагає людині погодитися на консультацію.
• Куди звертатися по допомогу? До наркологічних служб, які мають досвід роботи з ветеранами, а також до ветеранських просторів і психологічних служб при госпіталях, які координують супровід.
• Чи можна побороти залежність без лікування ПТСР? Ризик рецидиву залишається високим, якщо не працювати з причиною, тому фахівці радять комплексний підхід.
• Що робити, якщо людина відмовляється від будь-якої допомоги? Рідним варто самим звернутися до психолога чи групи підтримки для родин військових, щоб отримати стратегію дій і не залишатися з проблемою наодинці.