Наркозалежні у ЗСУ: чому мобілізація без належного відбору стає загрозою для армії

Масова мобілізація в Україні призвела до того, що в лавах Збройних сил опинилися люди з активною наркотичною залежністю, яких не було належно обстежено перед відправкою до частин. За інформацією pravda.com.ua, ця проблема створює подвійний тягар: для армії, яка й так перевантажена, і для самих залежних, які потребують лікування, а не бойових завдань.

Мобілізаційний конвеєр працює під тиском нестачі особового складу, і в такому режимі медичні комісії фізично не встигають глибоко перевіряти кожного призовника. Людина з тривалим стажем вживання опіоїдів чи стимуляторів може пройти ВЛК формально, без тестів на наявність психоактивних речовин в організмі, і опинитися в бойовій бригаді.

Чому це небезпечно не лише для самої людини

Абстинентний синдром, зриви, спроби дістати речовину будь-яким шляхом, включно з крадіжками чи угодами з місцевими наркоторговцями поблизу розташування частин - це не гіпотетичний сценарій, а реальний ризик для дисципліни й безпеки підрозділу. Людина в стані ломки не здатна адекватно реагувати на бойову обстановку, що ставить під загрозу і її життя, і життя побратимів.

Крім того, залежність рідко існує окремо від інших проблем: тривожних розладів, депресії, попереднього досвіду психологічних травм. Якщо додати до цього стрес бойових дій, ризик гострих психічних зривів, суїцидальної поведінки чи неконтрольованої агресії суттєво зростає.

Що можна зробити вже зараз

Профільні фахівці наголошують: потрібен чіткий протокол виявлення залежності на етапі ВЛК, включно з базовими тестами, а не лише опитуванням. Там, де залежність підтверджено, рішення повинно прийматися індивідуально: або відстрочка з направленням на лікування, або призначення на посади без доступу до зброї та бойових завдань за умови стабілізації стану.

Важливо розуміти: наркозалежність - це хронічне захворювання, а не питання сили волі чи патріотизму. Спроби «перевиховати» людину бойовими умовами не працюють і жодна армія світу не будує боєздатність на запереченні медичних фактів. Водночас держава не може дозволити собі й протилежну крайність, коли діагноз стає приводом ухилятися від служби без реальних підстав.

Питання потребує системного рішення на рівні Міністерства оборони та Міністерства охорони здоров'я: узгоджених критеріїв обстеження, доступу до замісної терапії для тих, хто вже в строю, і чіткого механізму, коли залежність виявлено вже після мобілізації. Без цього ризики множаться і для армії, і для людей, які потребують допомоги, а не гвинтівки.