Синтетичні наркотики на фронті: як війна змінює обличчя наркозалежності в Україні

Ринок синтетичних наркотиків в Україні за останні роки зріс сильніше, ніж будь-який інший наркоринок у світі: таких висновків дійшли автори Глобального індексу організованої злочинності 2023 року. За інформацією globalinitiative.net, повномасштабна війна стала одним із головних факторів, що прискорили це зростання, зокрема через стрес, травми й доступність психостимуляторів серед військовослужбовців.

Йдеться не про поодинокі випадки, а про системну тенденцію: бойові дії створюють умови, у яких синтетичні речовини, амфетамін, метамфетамін, різноманітні «солі» й нові психоактивні сполуки стають доступнішими й затребуванішими. Частина бійців вживає стимулятори, щоб витримати виснажливі бойові чергування без сну, інші звертаються до речовин уже після повернення з фронту, намагаючись впоратися з тривогою, безсонням чи флешбеками.

Чому саме синтетика

На відміну від рослинних наркотиків, синтетичні речовини виробляють у підпільних лабораторіях, і їх легше ховати, транспортувати й видозмінювати під нові хімічні формули, обходячи заборони. Аналітики зазначають, що логістичні розриви воєнного часу, ослаблений контроль на частині територій і загальна дезорганізація правоохоронної системи створили сприятливе середовище для підпільного синтезу й збуту.

Водночас попит формує не лише фронт. Стрес, втрата близьких, вимушене переселення, невизначеність - все це підвищує ризики вживання й серед цивільного населення. Але саме військовий досвід, за оцінками дослідників, стає каталізатором, який штовхає людей до синтетичних стимуляторів швидше, ніж будь-який інший чинник мирного часу.

Наслідки, з якими доведеться жити довго

Проблема в тому, що звикання до психостимуляторів на тлі бойового стресу часто накладається на посттравматичний розлад. Це ускладнює діагностику: людина може роками не усвідомлювати, що її тривожність, дратівливість чи безсоння підживлюються не лише пережитим досвідом, а й хімічною залежністю. Лікування в такому разі потребує комплексного підходу, психіатричної допомоги, роботи з травмою й, за потреби, замісної терапії, а не швидких обіцянок «зняти симптоми» за кілька сеансів.

Українська система охорони здоров'я й досі не має достатньо ресурсів, щоб масово охопити ветеранів скринінгом на залежність. Реабілітаційні центри переважно працюють з тими, хто вже звернувся сам або через направлення, тоді як значна частина потенційно залежних людей залишається поза увагою фахівців. Аналітики наголошують: без окремої державної стратегії щодо профілактики залежності серед військових і ветеранів масштаб проблеми ризикує зростати паралельно з тривалістю війни.